Історія справи

Постанова ВССУ від 21.01.2026 року у справі №127/34295/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року

м. Київ

справа № 127/34295/24

провадження № 61-10049св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації з одночасним припиненням права власності, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2025 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Шемети Т. М., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до суду позовом, у якому просив усунути перешкоди Вінницькій міській територіальній громаді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:103:0028 шляхом: скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 0510100000:02:103:0028 із одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; зобов`язання ОСОБА_1 повернути Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 0510100000:02:103:0028.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а тому не може перебувати в приватній власності фізичних осіб в силу закону (частина четверта статті 83, стаття 89 ВК України, стаття 61 ЗК України).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Вирішено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження.

У підготовчому судовому засіданні 29 квітня 2025 року місцевий суд повідомив прокурора про зміни законодавства та запропонував унести на депозитний рахунок суду кошти в розмірі вартості спірної земельної ділянки.

Прокурор проти вказаної позиції суду заперечив та зазначив, що закони та нормативно-правові акти зворотної дії в часі не мають. Вказує на те, що земельна ділянка відноситься до водного фонду та не могла вибути у приватну власність. Ставить під сумнів добросовісність дій відповідача і третьої особи при отриманні земельної ділянки.

Представник відповідача зазначив про те, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), яким внесені зміни, зокрема, до статей 388 390 391 ЦК України та статей 177 185 265 ЦПК України.

Позовні вимоги прокурор заявив саме на підставі статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. З огляду на це, підстави для звернення мають обґрунтовуватися саме статтями 387 та 388 ЦК України, з дотриманням вимог, встановлених новою редакцією ЦК України, які набрали чинності 09 квітня 2025 року. Згідно із законом № 4292-ІХ також доповнено другим абзацом частину четверту статті 177 ЦПК України, відповідно до якої у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Тому з метою дотримання норм законодавства виникла необхідність внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 27 травня 2025 року позовну заяву залишив без руху. Зобов`язав позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, станом на дату подання позовної заяви.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон № 4292-ІХ, зокрема статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою, відповідно до якої, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

В ході розгляду цієї справи суду необхідно оцінити наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна, оскільки судове рішення, ухвалене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування статей 387 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не зможе вважатися таким, що відповідає нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Враховуючи викладене, внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою умовою для вирішення спору.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 16 червня 2025 року позовну заяву залишив без розгляду.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що ухвалою від 27 травня 2025 року суд залишив позовну заяву прокурора без руху та встановив п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом представлення суду відповідного документа про проведення незалежної експертно-грошової оцінки спірних земельної ділянки, згідно з відомостями якої слід було внести на депозитний рахунок суду суми грошових коштів. Копію ухвали суду від 27 травня 2025 року прокурор отримав в суді, що підтверджуєтеся наявною в матеріалах справи розпискою.

02 червня 2025 року прокурор надіслав до суду клопотання з викладеними у ньому запереченнями щодо вимог судового рішення. Водночас документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості спірного майна, що вимагалось ухвалою від 27 травня 2025 року, суду не було надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Вінницький апеляційний суд постановою від 24 липня 2025 року апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради задовольнив. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2025 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що вимога про додання до позову документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, стосується виключно віндикаційного позову, поданого на підставі статті 388 ЦК України. Якщо ж позивач, зокрема прокурор, який діє в інтересах держави в особі відповідного органу місцевого самоврядування, наполягає на продовженні розгляду саме негаторного позову, посилаючись при цьому на умисні дії відповідача, який знав чи за обставин справи не міг не знати про те, що земельна ділянка, право власності на яку за ним зареєстроване, в силу закону не може перебувати у його власності, то суд не мав підстав самостійно визначати предмет позову у зв`язку зі зміною законодавства та, відповідно, вимагати приведення позовної заяви, поданої 17 жовтня 2024 року, до вимог процесуального закону, які набрали чинності 09 квітня 2025 року.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху як такої, що подана без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, та у подальшому залишення позову прокурора без розгляду є помилковим.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Путілін Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2025 року і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи ухвалу місцевого суду, дійшов помилкового висновку про незастосування нової редакції статей 177 185 ЦПК України. Водночас місцевий суд, врахувавши норми Закону № 4292-ІХ спочатку постановив ухвалу, якою залишив позов без руху, а у зв`язку з невиконанням ухвали залишив позов без розгляду.

У вересні 2025 року заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним й обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначив, що позовна заява, подана прокурором 16 жовтня 2024 року відповідала вимогам статей 175 177 ЦПК України (у редакції, чинній на дату звернення до суду). Нова редакція частини четвертої статті 177 ЦПК України набула чинності 09 квітня 2025 року, тобто після подання позовної заяви. Невнесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 листопада 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив, з посиланням, зокрема на норми статті 391 ЦК України, усунути перешкоди Вінницькій міській територіальній громаді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:103:0028 шляхом скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на цю ділянку, зобов`язання ОСОБА_1 повернути ділянку Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради.

Як на підставу позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а тому не може перебувати у приватній власності фізичних осіб відповідно до закону (частина четверта статті 83, стаття 89 ВК України, стаття 61 ЗК України).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

09 квітня 2025 набрав чинності Закон № 4292-ІХ, яким внесено зміни, зокрема, до статей 388 390 391 ЦК України та статей 177 185 265 ЦПК України.

Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунка суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (частина п`ята статті 390 ЦК України в редакції Закону № 4292-IX).

У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України у редакції Закону № 4292-IX).

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України у редакції Закону 4292-IX).

У пункті 2 розділу ІІ Закону № 4292-IX зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Верховний Суду у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 523/14914/24 (провадження № 61-8429св25) дійшов такого висновку: обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню;

у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються;

питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Водночас у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25).

У цій справі, звертаючись до суду, прокурор вказував про наявність підстав для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку із одночасним припиненням права власності та зобов`язання повернути Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради земельну ділянку.

Водночас апеляційній суд не врахував, що справа не стосується питання про зворотну дію закону в часі. За змістом пункту 2 розділу ІІ Закону № 4292-IX положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п`ятій статті 390 ЦК України. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Оскільки прокурор обґрунтовував позов недобросовісністю набувачів, тому норми частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача суд може вирішити лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, проте помилився у мотивах такого висновку.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, оскаржувану постанову слід змінити з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 406 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов